Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
«УЗГОДЖЕНО»
Голова Первомайського міськрайонного
суду Харківської області
___________________ С.О.Клименко
АНАЛІЗ
ПРОБЛЕМНИХ ТА СПІРНИХ ПИТАНЬ, ЯКІ ВИНИКАЛИ ПРИ ВИРІШЕННІ ПИТАНЬ ПРО ТИМЧАСОВЕ ОБМЕЖЕННЯ У ПРАВІ ВИЇЗДУ ЗА МЕЖІ УКРАЇНИ ЗА 2013-2014 РОКИ
На розгляді у Первомайському міськрайонному суді Харківської області на протязі вказаного періоду перебувало понад 300 цивільних справ за поданнями державних виконавців, пов’язаними з тимчасовим обмеженням у праві виїзду за межі України. Поява такої категорії справ пов’язана з прийняттям 04.11.2010 року нової редакції ЗУ «Про виконавче провадження», метою прийняття якого було кореляція проценту виконавчих проваджень з 25% у бік збільшення, скорочення строків виконавчих проваджень, зменшення прав боржника стосовно можливості затягування виконавчого провадження, наділення державних виконавців більшим за об’ємом комплексом прав щодо звуження можливостей боржника щодо ухилення від виконання судових та інших рішень.
На практиці дієвий механізм, передбачений ст. 377-1 ЦПК України, породив та продовжує породжувати різні за змістом судові рішення у вказаній категорії справ через недосконалість та невизначеність діючого законодавства, відсутність єдиної методики для розв’язання вказаної категорії справ. Спірними при постановленні судових рішень при розгляді питань про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон є декілька питань:
По-перше, найважливішою проблемою є те, що державні виконавці дуже широко тлумачать поняття «ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням», передбачене п.18 ч.3 ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки на практиці під це визначення у всіх без виключення державних виконавців відділу державної виконавчої служби Первомайського міськрайонного управління юстиції підпадають боржники, які тільки повідомленні про відкриття виконавчого провадження (а в деяких випадках, при поданні вказаних подань, навіть не мають даних про направлення на адресу боржника рекомендованого листа з постановою про відкриття виконавчого провадження, що само по собі є порушенням ч.5 ст. 25 ЗУ «Про виконавче провадження»). В переважній більшості випадків документально засвідчені факти «ухилення» або хоча б спроб «ухилення» в поданнях державних виконавців про тимчасовий виїзд за межі України відсутні. Через що в більшості випадків судді Первомайського міськрайонного суду Харківської області виносять ухвали про відмову у задоволенні вказаних подань, посилаючись при цьому на відсутність доказів ухилення від виконання зобов’язань (загальна форма). На практиці суди під вказаним формулюванням мають на увазі як не повідомлення боржника взагалі про відкриття виконавчого провадження, так і не з`ясування державним виконавцем наявності зареєстрованого за боржником рухомого (управління ДАІ) та нерухомого майна (реєстраційна служба), наявність періодичних платежів (заробітна плата, якщо є відомості про роботу боржника, або пенсії, якщо є інформація про те, що боржник отримує пенсійні виплати), оголошення про розшук вже виявленого майна боржника, проникнення до житла, де проживає боржник з метою опису майна боржника, якщо його власник є відмінним від особи боржника, накладення штрафу на боржника через встановленні факти умисного ухилення від виконання зобов’язань, тощо. Прикладом таких судових рішень є ухвали Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 02.06.2014 року по провадженню № 6/632/120/14 (справа № АЕ-132/1997) та від 12.12.2014 року по провадженню № 6/632/217/14 (справа № 632/801/13-ц).
В той же час один з судів та в деяких випадках інші судді (особливо у 2013 році), спеціалізацією яких є розгляд цивільних та адміністративних справ (у суді діє спеціалізація суддів відповідно до рішення зборів суддів), виносить ухвали про задоволення подань державних виконавців про заборону тимчасового виїзду за межі України при наявності лише комплексу двох умов: не вирішення питання про погашення боргу та наявність у поданні належним чином оформленого повідомлення боржника лише про відкриття провадження (при відсутності з боку останнього оскарження до суду самої постанови про відкриття виконавчого провадження). При цьому за думкою судді оскільки боржнику повідомлено про початок виконавчого провадження з відповідним роз’ясненням його прав, то останній умисно не бажає виконувати відповідне рішення, оскільки, якщо у нього не було майна чи інших доходів, на які можна накласти стягнення, він повинен був відповідно до ч.5 та ч.6 ст.12 ЗУ «Про виконавче провадження» особисто повідомити про це відповідному державному виконавцю. У самих ухвалах, яким вказані подання державних виконавців задовольнялися маються лише посилання на норми чинного законодавства без вищевикладеної прив’язки до фактів. На підтвердження цього факту надається ухвала суду від 06.11.2014 року по провадженню № 6/632/198/14 (справа № 2030/3005/12).
Вказане головне спірне питання стосовно даної категорії проваджень мається і у доданих судових рішеннях апеляційного суду від 04.03.2013 року по справі № 632/69/13-ц (провадження №22-ц/790/1769/13), яким ухвала суду першої інстанції про задоволення подання державного виконавця була скасована та постановлене судове рішення про відмову у задоволенні подання про тимчасову заборону на виїзд за межі України. У вказаній ухвалі апеляційний суд послався на невідповідність подання державного виконавця формі такого подання відповідно до листа Мінюста України від 06.06.2008 року за № 25-32/507 «Щодо виїзду за кордон осіб, які мають невиконанні зобов’язання, в тому числі зі сплати аліментів, покладені на них рішенням судів» та знов таки на відсутність доказів саме «ухилення» особи від виконання зобов’язань.
У іншій ухвалі апеляційного суду від 09.04.2014 року по справі №632/2968/13-ц (провадження № 22-ц/790/3113/14) суд, навпаки, пристав на сторону державного виконавця та суду першої інстанції . У мотивування своєї позиції суд вказав на той факт, що державним виконавцем боржник був повідомлений про порушення виконавчого провадження та боржнику роз`яснені його права, виявлено майно боржника, державний виконавець намагався проникнути до житла боржника з метою опису належного йому майна (суд йому відмовив), рухоме майно боржника було оголошено у розшук, боржник приховував фактичне місце перебування свого майна, чим порушував норми ст.12 ЗУ «Про виконавче провадження». У зв`язку з чим суд вирішив, що боржник саме ухиляється від виконання зобов’язань, а це не є суб’єктивною думкою державного виконавця.
По-друге, проблемним питанням є форма подання, з якою державні виконавці звертаються до суду з вказаного питання. В багатьох випадках, вона не має відповідних реквізитів відділу державної виконавчої служби, не містить печатку такого підрозділу виконавчої служби, хоча оскільки підписується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби (без його згоди не може бути подано), на практиці оформлюється як звичайна позовна заява від фізичних осіб. Проблемою також є те, що начальник структурного підрозділу державної виконавчої служби підписує подані на його підпис подання не в момент їх надходження (відповідний день), а шляхом накопичення, після чого вони подаються до суду у великій кількості, що в деяких випадках призводить до перевантаження суддів, оскільки справи такої категорії розглядаються негайно, а якщо в день надійшло більше 50 таких подань і в наступні декілька днів ще майже стільки ж (мало місце у останній тиждень листопада 2013 року, коли після перевірки відділу державної виконавчої служби їх колегами з обласного управління, їм терміново забажалося заборонити усім боржникам тимчасово виїздити за межі України), розглянути їх негайно не надається можливим фізично, що у свою чергу, призводить до порушень строків їх розгляду.
По-третє, неоднозначною, у тому числі відповідно до вищезазначених ухвал суду від 02.06.2014 року по провадженню № 6/632/120/14 (справа № АЕ-132/1997), від 12.12.2014 року по провадженню № 6/632/217/14 (справа № 632/801/13-ц) та від 06.11.2014 року по провадженню № 6/632/198/14 (справа № 2030/3005/12), є практика оскарження відповідних ухвал. Зокрема, у більшості випадків судді вказують на можливість оскарження до апеляційного суду як ухвал про тимчасову заборону на виїзд за межі України (що прямо передбачено п.24-1 ч.1 ст. 293 ЦПК України), так і ухвал про відмову у задоволенні таких ухвал. Така позиція обумовлена мотивувальною частиною:
- рішення Конституційного суду України № 12-рп/2010 від 28.04.2010 року щодо офіційного тлумачення пункту 2 частини першої статті 293 ЦПК України,
- рішення Конституційного суду України № 18-рп/2010 від 08.07.2010 року щодо офіційного тлумачення пункту 12 частини першої статті 293 ЦПК України,
- рішення Конституційного суду України № 13-рп/2011 від 02.11.2011 року щодо офіційного тлумачення пункту 28 частини першої статті 293 ЦПК України,
- рішення Конституційного суду України № 4-рп/2010 від 22.04.2014 року щодо офіційного тлумачення пункту 10 частини першої статті 293 ЦПК України.
Відповідно до вказаних рішень Конституційного суду України, обов’язкових до виконання на території України, суд вказав на можливість оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду як ухвал про задоволення відповідних заяв і клопотань, так і у відмові у їх задоволенні.
В той же час один з суддів Первомайського міськрайонного суду при відмові у задоволенні клопотань виходив з принципу юридичної визначеності (нема рішення Конституційного суду саме щодо п.24-1 ч.1 ст. 293 ЦПК України, тому немає можливості і щодо оскарження, при цьому виходив, що Конституційний суд України у кожному своєму вищезазначеному рішенні з вказаних питань розглядав окремий пункт частини першої статті 293 ЦПК, а неї у сукупності) і вказував, що ухвали про відмову у задоволенні відповідних клопотань державних виконавців оскарженню не підлягають. Приклад – додана до аналізу ухвала суду від 02.06.2014 року по провадженню № 6/632/120/14 (справа № АЕ-132/1997).
Підсумовуючи викладене, вважаємо за доцільне внести наступні зміни у діюче законодавство з метою єдності судової практики та відсутності у майбутньому спірних питань:
1. У Законі України «Про виконавче провадження» у пункті 18 частини 3 статті 11 замість слова «рішенням» доповнити словами «судовим рішенням та рішень інших органів (посадових осіб). Вказане доповнення гармонізує норми ЗУ «Про виконавче провадження» та норми частини 1 статті 377-1 ЦПК України (приведе їх у єдність).
2. У Цивільно-процесуальному кодексі України:
А) Доповнити частину другу статті 122 пунктом 6 наступного змісту: «подання (заява) державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України не містить усіх дій, передбачених частиною другою статті 377-1 ЦПК України»;
Б) доповнити пункт 24-1 частини 1 статті 293 ЦПК України після слова «України,» наступними словами «відмови у тимчасовому обмеженні у праві виїзду за межі України;»;
В) у статті 377-1 ЦПК України:
- у частині першій після слова «подання» доповнити словом «(заяв)», слова «погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби» виключити;
- доповнити частиною другою наступного змісту:
«Суддя відкриває провадження про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України на підставі подання (заяви) державного виконавця, виключно у випадках, якщо таке подання містить реквізити та печатку відповідного відділу державної виконавчої служби за місцем знаходження органу державної виконавчої служби, і до якого долучені відповідні матеріали виконавчого провадження або їх належним чином завірені копії щодо:
- постанова про відкриття виконавчого провадження;
- поштові реквізити рекомендованого листа про направлення постанови про відкриття виконавчого провадження на ім`я боржника або його власноручну розписку по отримання вказаної постанови іншим шляхом, у тому числі у державного виконавця (з додатком про його права та обов’язки відповідно до норм ЗУ «Про виконавче провадження»);
- витяги з реєстрів рухомого та нерухомого майна про належність боржнику такого майна або відповідні довідки, підтверджуючі наявність такого майна за боржником;
- встановлення державним виконавцем наявності у боржника заробітної плати або інших грошових доходів, підтверджені документально;
- подання державного виконавця про розшук майна боржника (за його наявності);
- подання державного виконавця про проникнення до житла боржника або до житла іншої особи, відмінної від боржника, де фактично проживає боржник з метою опису його речей, які там знаходяться.
У зв’язку з викладеним частину другу вважати частиною третьою, в якій слово «негайно» замінити словами «не пізніше двох днів з моменту отримання», а словосполучення «за участю державного виконавця» виключити.
Суддя Первомайського
міськрайонного суду
Харківської області О.В.Кочнєв
_03_03.png)
