Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
«УЗГОДЖЕНО»
Голова Первомайського
міськрайонного суду
Харківської області
_____________Клименко С.О.
УЗАГАЛЬНЕННЯ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ РОЗГЛЯДУ СПОРІВ, ПОВ`ЯЗАНИХ ІЗ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ЗА ПОРУШЕННЯ ГРОШОВИХ ЗОБОВ`ЯЗАНЬ ТА НЕУСТОЙКОЮ
Відповідальність за невиконання грошових зобов’язань передбачена ст. 625 ЦК України, відповідно до ч.2 якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час просрочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Поняття та види неустойки, а також підстави виникнення права на не неї та її правовий предмет передбачені статтями 549-551 ЦК України.
За загальним правилом до вказаної категорії судової практики відносилися усі справи, які надійшли до суду з підстав виконання договорів банківського кредиту, включаючи як окремо укладені договори між фізичними особами та банківськими та іншими фінансовими установами (кредитні спілки, некорпоративні фінансові агенти, тощо), так і договори, укладені в формі публічної оферти через надання банківських карток з кредитним лімітом, без такового в межах максимальних сум використання по відповідній банківській або фінансовій програмі, а також участі у групах для отримання кредитних коштів. З урахуванням 3 місяців 2015 року, а також залишку справ 2013 року, які залишилися нерозглянутими на кінець року, загальна кількість таких справ склала у суді більше 400.
Спірних питань саме із застосуванням ст.625 ЦК України у Первомайському міськрайонному суді Харківської області не було, оскільки, незважаючи на посилання на ст. 625 ЦК України у переважній більшості рішень по справах, розглянутих по суті, судами застосовувалася бланкетна диспозиція вказаної статті, зафіксована у частині 1 щодо не звільнення боржника від виконання грошових зобов’язань. Норма вказаної статті щодо 3% річних та індексу інфляції жодного разу не застосовувалася. Вважається, що така правозастосовча практика склалася через те, що, по-перше, позивачі у вказаних спорах вказане питання не піднімали (через більш жорсткі санкції, передбачені у договорах щодо неустойки як у вигляді пені, так і у вигляді штрафу), а по-друге, через те, що індекс інфляції, який вираховується державною службою статистики України, у період 2010-2013 років, які передували строку звернення до суду, становив у 2010 році – 109,1 %, 2011 року – 104,6 %, 2012 року – 99,8 % (була зафіксована дефляція), 2013 року – 100,5 %, тобто мав несуттєвий вплив на розмір позовних вимог, а проценти при видачі кредитних коштів у вказаних період (2010-2013 роки) за користування грошима становили в середньому по фінансовому сектору в межах 15-25% річних, що знов-таки суттєво впливало на розмір позовних вимог позивачів, якими у всіх випадках виступали фінансові установи.
Усі зміни та скасування судових рішень, якими справи були розглянуті по суті, у суді апеляційної інстанції, яких за вказаних період накопичилося більше 20, стосувалися або використання умов договору факторингу (справи №632/827/14ц, 632/830/14ц, 632/831/14ц), або застосування Закону України «Про захист прав споживачів» щодо участі у групах для отримання кредитних коштів (справа №632/964/14ц), або відмови у стягненні коштів по кредитному договору при наявності судового рішення по іншій справі між тими самими сторонами справі, ухваленого раніше, про стягнення заборгованості по кредиту, без розірвання кредитного договору (справа № 632/161/14ц), тощо. У всіх вказаних випадках застосуванню підлягали або норми ЦК України щодо договору факторингу (ст.ст. 1077-1084), або статті щодо предмета кредитного договору (ст.ст.1049, 1051), або навіть відповідні постанови ВСУ, правові висновки, викладені в яких, є обов’язковими для виконання, в тому числі усіма судами України, відповідно до ст.360-7 ЦПК України. Таким чином, прямого відношення до судової практики розгляду спорів, пов’язаних із відповідальністю за порушення грошових зобов’язань, вони не мали.
Стосовно неустойки, то тут є кілька проблемних питань, які потребують вирішення, у тому числі, можливо через внесення змін до діючого законодавства.
Зокрема, у суді склалася стала практика щодо зменшення розміру неустойки в деяких категоріях справ за ч.3 ст. 551 ЦК України із заявлених позивачами вимог, до розміру суми заборгованості за кредитом. Така позиція суду вказана, зокрема у доданому до узагальнення рішенні по справі № 632/2707/14ц (2/632/62/15), де суд зменшив розмір неустойки, заявленої до відшкодування, оскільки її розмір майже у 30 разів перевищував розмір суми заборгованості за кредитом та відповідач мала двох неповнолітніх дітей. Вказане рішення, як і більшість інших із застосуванням ч.3 ст. 551 ЦК України, набуло законної сили і у апеляційному порядку не оскаржувалося. Більше того, така позиція відповідає практиці апеляційного суду Харківської області і усіх, без винятку, судів першої інстанції Харківської області.
Таким чином, пропонується звернутися до законодавця з пропозицією для закріплення вказаної позиції у законодавстві:
Доповнити частину 3 статті 551 ЦК України, викласти її наступним чином: «Розмір неустойки зменшується судом до суми заборгованості за кредитом, якщо він у 2 і більше разів перевищує розмір доведених стороною по справі своїх збитків. При цьому суд обов’язково бере до уваги поведінку боржника по справі щодо сплати заявленого розміру неустойки в позасудовому порядку та за наявності інших обставин, які мають істотне значення та прямо впливають на матеріальне становище боржника».
Проблемним є питання застосування строків давності в такій категорії справ, що пов’язано, як із прийняттям постанови № 7 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про внесення змін і доповнень до постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», зокрема пункта 31 вказаної постанови щодо застосування строків давності у кредитних справах, відповідно до якої знов обов’язковим стало подання відповідачем по справі заяви про застосування строків позовної давності, коли раніше діяв безумовний порядок застосування строків давності самим судом, так із багатьма постановами ВСУ, зокрема по справі №6-61цс/14 від 18.06.2014 року, 6-11цс13 від 06.11.2013 року, 6-14цс14 від 19.03.2014 року, тощо.
Так, у справах №632/1722/14-ц та №632/314/14-ц, рішення по яким додаються до узагальнення, підставою для повного у першому та часткового у другому випадку скасування рішення судів першої інстанції стало саме застосування строків давності щодо заявлених позовних вимог. Зокрема, по справі № 632/1722/14-ц суд апеляційної інстанції скасував заочне рішення суду першої інстанції, визнавши обґрунтованість подання відповідачем заяви про застосування строків позовної давності, а усправі №632/314/14-ц, навпаки, частково скасував рішення про застосування строків, визначивши, що відповідачем були здійснені оплати у межах трирічного строку, що унеможливлює застосування строків давності, при цьому стосовно неустойки, рішення суду першої інстанції було залишено в силі (щодо відмови у задоволенні позовних вимог) саме через застосування строків позовної давності.
Як вбачається, врегулювання питання на рівні внесення змін до відповідної постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ стосовно того, чим саме повинен підтверджуватися факт сплати чергового платежу в межах трирічного строку позовної давності (лише витягом з руху коштів по рахунку або іншими доказами з боку позивача чи відповідача) пов’язано правильне вирішення справ щодо стягнення неустойки та застосування строків позовної давності.
Суддя
Первомайського міськрайонного суду
Харківської області Кочнєв О.В
_03_03.png)
